Дарманський П.Ф. За іконостасами вівтарів
Часом думаю: якби в нашій країні релігія переслідувалася, можливо, що я, вихований з раннього дитинства в релігійному дусі, ніколи не став би атеїстом. Саме свобода віросповідання, свобода відправ релігійного культу дозволила мені не тільки опанувати весь комплекс богословського вчення, а й критично його осмислити, дійти висновку, що християнство, як і будь-яка інша релігія, з усіма його атрибутами – суто земного походження. Переконавшись у цьому, я втратив віру в бога, інші надприродні сили і вже не міг далі залишатися священнослужителем – порвав з релігією, з церквою.
Було б помилково думати, що людина, яка вчора вірила в бога, сьогодні вже стала невіруючою. Інтелектуально-психологічний процес руйнування релігійної віри і формування безрелігійних переконань – тривалий і складний. Простежити його послідовність нелегко. Парадоксально, але факт: мої щирі прагнення якнайглибше пізнати й осягнути таємниці християнської релігії зрештою привели мене до атеїзму. Як це трапилось і що саме сприяло руйнуванню мого релігійного світогляду, я й описую в своїй книзі.
Хотілося б, щоб моя щира розповідь послужила уроком для тих, хто ще вагається і не може зважитись остаточно порвати з хибними релігійними поглядами.
Політвидав України, 1989. – 262 с.
У автобіографічній книзі колишнього кандидата богослов’я і священнослужителя розповідається про дитинство, роки навчання у семінарії та духовній академії. Показуються причини, які зумовили його розрив з релігією, зречення духовного сану й перехід на позиції наукового світогляду. Для широкого кола читачів.
Файл в формате doc | Размер: 1,5 Mb